Традиційні різдвяні атрибути українців

Share on Facebook

 

У сучасному глобалізованому світі, як і в стародавньому античному, люди цікаві одне одному тим більше, чим більшу культурну відмінність вони мають і можуть її показати. Не вірите? Подивіться випуск теленовин увечері на свято Різдва Христового чи Нового року.

 

339

До об’єктивів камер усього світу потрапляє лише щось оригінальне, з національним колоритом. Китайський Новий рік ви запам’ятаєте через дракона на карнавалі та червоні ліхтарі, індіанські шамани Південної Америки одягнуться в стародавній одяг і влаштують шоу на березі океану.

Країни розвинутого Заходу вже намагаються вразити світ ілюмінацією, величезними ялинками на площах та різдвяними ярмарками, хоча, зважаючи на екологічну та економічну світові кризи, надмірне витрачання електроенергії мені особисто видається аморальним.

Та все ж, як гадаєте, чи зможе наша рідна столиця — Київ — привернути до себе увагу світового телебачення чимось оригінальним? Читаючи про плани київської місцевої влади щодо дизайну центру міста і розважальних заходів, думаю, що ні. Чи європейські туристи не бачили ялинок або каруселей, поїздів для дітей? І чи може Україна собі дозволити намагатися наздогнати країни Заходу в ілюмінації, коли на це потрібні великі грошові витрати?

Але я не критикувати хочу, а навпаки, запропонувати дизайнерську ідею. Мало хто із сучасних українців знає, що наші предки з найдавніших часів і до початку ХХ сторіччя прикрашали свої оселі до різдвяно-новорічних свят настільки оригінально, що якби ми ці традиції відновили, то різдвяна відеокартинка з України за кілька років могла б стати знаним у світі брендом.

Не обов’язково при цьому відмовлятися від головної ялинки на Майдані Незалежності, але біля неї десь недалеко зробити і такий собі аналог покуті (домашнього вівтаря) сільської хати з традиційними різдвяними атрибутами українців. Таку ж покуть варто було б оформити й у вітринах магазинів.

Щоб правильно зрозуміти символіку обрядових народних прикрас, слід знати дещо про дохристиянські вірування наших пращурів.

Більшість дослідників, аналізуючи різдвяні обряди українців та інших слов’ян, дійшли висновку, що ці обряди за змістом і походженням є язичницькими. Протягом перших трьох століть християни взагалі не святкували Різдво Христове.

Це свято було призначене Церквою на 25 грудня для того, щоб відволікти увагу новонавернених язичників від їхнього традиційного святкування в ніч зимового сонцестояння (свято Коляди), яке на початку нашої ери припадало на 24-25 грудня, а в 2012 році припадає на 21-22 грудня.

Радянський краєзнавець Олександр Знойко висунув гіпотезу, що язичницькі боги Русі були уособленнями зодіакальних сузір’їв та видимих на небі планет (зорі сприймалися як справжні вогні на небі).

Якщо це так, тоді кумири цих богів були чимось на зразок православних ікон і католицьких статуй.

Тексти дохристиянських українських колядок про створення світу дали підставу дослідникам говорити, що в ніч зимового сонцестояння праукраїнці святкували не лише народження Сонця, початок нового сонячного річного циклу, але і створення Всесвіту, зоряної Галактики, яку, на думку Олександра Знойка, уособлював бог Сварог.

Утім, перелік та імена язичницьких богів Русі-України є дискусійним питанням, що потребує нових дослідників.

До обрядів астрономічно-астрологічного культу, частиною якого були вірування в містичні властивості вогню і води, додавались обряди землеробського культу, елементи тотемізму та культу предків: протягом цілого тижня після Різдва (Коляди), починаючи від Святвечора, поминали померлих пращурів і вірили, що в ці святі дні "відкривається" небо і їхні душі відвідують оселі живих нащадків.

Попри те, що з точки зору християнства таке уявлення виглядає примітивним, є один цікавий астрономічний факт про орбіту Землі: час зимового сонцестояння — це також час, коли наша планета максимально наближається до Сонця, а найменша відстань між ними — у 13-й день після сонцестояння (3 січня 2012 р.).

Приблизно на цю ж дату (6 січня за старим стилем) Церква призначила свято Хрещення Ісуса Христа (Богоявлення), а по-народному свято Водохреща. Обряди Водохреща, дохристиянські колядки свідчать про віру праукраїнців у те, що космічний вогонь здатен надавати воді нових цілющих якостей.

Сучасні астрономи говорять, що вплив енергії Сонця на нашу планету незаперечний і ще недостатньо вивчений. Отже, народні обряди зберігають і астрономічні знання стародавніх цивілізацій.

Спочатку наведу короткий перелік різдвяних атрибутів українців, зафіксованих письмово у ХІХ-ХХ ст. в результаті кропіткої праці етнографів. Пояснення символіки цих речей буде надано в наступних публікаціях.


На покуті мають бути:


Розквітлі гілочки вишні або яблуні — на початку грудня обрізали з дерева вишні кілька невеликих гілок, заносили до хати й ставили у посудину з водою біля вікна (воду міняти через кожні 2 дні, можна додати до неї цукру). Звісно, на вулиці в мороз можливо встановити лише штучне деревце розквітлої вишні у відрі з ґрунтом.

Дідух (сніп-рай, король) — конусоподібний сніп (фалічна символіка) із пшеничного колосся або соломи, прикрашений сухими квітами, стрічками, що в’язався, як правило, з трьох оберемків. Віктор Давидюк повідомляє, що в деяких місцевостях Дідуха на покуті обв’язували чоловічим тканим поясом або вдягали в чоловічу вишиванку і шапку (традиційну "козацьку") та перев’язували вишитим рушником-божником.

Плуг чи леміш від нього, сокира. Важливе культове значення мали як самі ці знаряддя, так і залізо. Виробники іграшок та ялинкових прикрас на наступні роки могли б виготовити ці предмети (плуг можна поєднати із запряженим волом).

Горщик з кутею та глечик із узваром. До речі, гарячий узвар варто продавати на Хрещатику як традиційний різдвяний напій українців, та й кутю пропонувати туристам як різдвяну страву, разом з іншими 12-ма, а також "домашні" ковбаси та страви із свинини, адже до Різдва українці обов’язково різали свиню. Існує народна приказка: "Різдво без ковбас — як Великдень без крашанок".

Обрядовий хліб ("карачун", "василі") теж клали на покуті на горщик з кутею.

340

Вишита хуста під обрядовою хлібиною або на ній. Хуста (не плутати з жіночою хусткою) — вишите квадратне чи прямокутне полотно розміром десь 50 на 70 см — це винятково обрядовий атрибут, однією з основних "функцій" якого є завжди "супроводжувати" хліб.

Ложки для душ померлих.

Свічник-трійця — тристовбурний обрядовий канделябр українців. Хоча виготовлення таких підсвічників зафіксоване лише на Гуцульщині та Покутті, однак на іншій території України виготовляли обрядові свічки такої ж форми.

Прикраси для кімнати:

Різдвяний павук — це плетена із соломи або очерету складна повітряна конструкція з чотирикутників, яку підвішують під стелею. Від руху повітря павук крутиться.

Геометричні прикраси на вікнах — із соломи робили ромби, трикутники, квадрати.

Різдвяні голуби — птахи, виготовлені з випорожненого яйця та кольорового паперу, з якого робили крила, просовуючи папір у дві дірки, зроблені в шкарлупі. Їх підвішували до стелі.

Їжаки — виготовлені з глини або тіста іграшкові фігурки їжаків, у яких колючки зроблені з колосків. Їх також підвішували до стелі.

Солома-"баба" — до початку Святвечора соломою чи сіном устеляли підлогу під столом, стіл під скатертиною, лави для сидіння, а на покуті з сіна звивали подобу гнізда, у яке потім ставили Сніп-рай, горщик з кутею.

Дванадцять дерев’яних полін, які необхідні були для приготування різдвяної вечері з дванадцяти страв, а за часів язичництва, очевидно, для розпалення громадою обрядового нічного багаття.

Лави для сидіння накривали сіном, килимами або рушниками.

Символом українського Різдва є також звичай колядування, у якому брали участь лише особи чоловічої статі, що пояснюється дохристиянським походженням цієї традиції: свято зимового сонцестояння мало виразно чоловічий характер.

Атрибути колядників — восьмикутна зірка на жердині, дзвіночки, ряджені.

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Ваша адреса електронної пошти:
Коментар: