До кращого врожаю

Share on Facebook

 

Наше спасіння – тільки в землеробстві. Будемо ж триматися села та працювати на землі, однак не забуваючи, що добрі результати дає лише та праця, яка буде поєднуватися з вказівками науки. Без цього найкращі побажання пропадуть даром.

 

Ovs

Посухи, що знищують рослинність в степах, які колись були величезними та вкритими густою рослинністю, це кара за руйнування глибокою оранкою природного складу верхнього родючого шару, а також за знищення верхнього перегнійного шару, який на полях та в степах діє, наче підстилка у лісах. Вигрібання підстилки губить ліси, загрібання в підґрунтя верхнього шару губить родючість полів. Ущільнення великою рогатою худобою та кіньми, а також коса довершують шкідливу дію на степах та луках, подібно тому, як глибока оранка на полях, і ось перед нами постає явище неврожаїв, часто навіть і голоду. Ми пояснюємо це, згідно із вченням фон Лібіха (німецький хімік, який розробив теорію мінерального живлення рослин, що сприяло розвитку виробництва мінеральних добрив і впровадження їх у землеробство), виснаженням ґрунту, а також знищенням лісів; однак найближча причина у тому, що, знищуючи верхній шар, ми разом із тим знищили пухкість ґрунту, завдяки чому стало неможливим поглинання водяних парів із повітря (атмосферна іригація), а разом із тим й інші процеси, які готують ґрунт до створення врожаю.

Головною метою прагнень землероба є плоди та насіння. Хоча рослини вирощують і заради стебел та листя (в кормових цілях), або заради коренів та бульб, але основою нашого існування завжди буде зерно. Отже, відповідно, всі старання землероба звернені, головним чином, на утворення генеративних частин рослини: квітів, плодів та насіння. Якби діяльна самобутність рослин, яка керує їхнім внутрішнім господарством, прагнула здійснення тієї ж самої мети, то достатньо було б як слід обробити і у випадку необхідності удобрити ґрунт для того, щоб отримати бажаний урожай. Однак щоденна практика відкидає теорію, що виключно за допомогою достатнього удобрення та обробітку ми можемо отримати максимум урожаю на даній території. Багаті ниви Поділля та Півдня України занадто часто доводять нам цю істину, тому що там саме такі ідеальні умови дають землеробу замість великої кількості доброго зерна масу малоцінної соломи. Кожен із нас зустрічав у садах гарно розвинені дерева черешень, яблунь, груш, які не давали плодів. І навпаки, часто двохлітні рослини завдають землеробу збитки, внаслідок того, що занадто рано, уже на першому році виробляють насіння, як, наприклад, відомо „викидання насіннєвої стрілки” буряків, цибулі тощо. Факти ці досить ясно показують нам, що достаток поживних речовин у ґрунті сам по собі  зовсім  не в змозі забезпечити урожай і що потрібно ще зважати на інший фактор, а саме, на самобутність рослини, для того, щоб отримати бажаний урожай. І дійсно, однією лише цією здатністю рослин керувати своїм внутрішнім господарством ми можемо пояснити таке явище, як от, наприклад, що фруктові дерева на добрій землі не хочуть родити, що хлібні рослини на жирних нивах дають солому замість зерна, що виноград, який дає гарні врожаї в регіонах Середземномор’я, перестає родити в Індії, не зважаючи на те, що зустрічає там більш сприятливі умови для розвитку; тоді як рослини, які ростуть в розщелинах скель, де збиті в одну купу корінці з великими зусиллями доставляють живлення рослинам, і де ці рослини густо квітнуть та плодоносять.

Як бачимо, в сприятливих умовах рослини взагалі не прагнуть виробляти квіти, плоди та насіння. Відбувається це тому, що утворення плодів забирає сили рослин і часто стає причиною їх гибелі. Внаслідок цього, здорові рослини, що ростуть у гарних умовах, перш за все прагнуть до розвитку вегетативних органів, хлібні рослини занадто густо кустяться, фруктові дерева виростають в листя та гілки, виноград в Індії замість ягід дає масу паростків. А рослини, що знаходяться в несприятливих умовах або існуванню яких загрожує небезпека, виробляють насіння для того, щоб цим виключно доступним для нерухомих рослин шляхом перенестися в кращі умови існування; старі ж рослини, яким загрожує смерть, також виробляють насіння для того, щоб цим шляхом обновитися та захистити себе від гибелі. Тому здавлена розщелиною скелі рослина так добре і продукує насіння. Вона має надію з кам’янистого ґрунту перенестись у кращі умови за допомогою насіння, не маючи можливості перенестись якимось іншим чином.

Якби Лібіх та його послідовники обмежилися дослідженнями способу живлення рослин, то це було б корисно і для них, і для науки. Але Лібіх в подальшій своїй діяльності припустився грубих помилок, які привели всю школу до неправильного шляху, а землеробству спричинили незліченні збитки. Вчення Лібіха, як правильно стверджує Тиндаль, стало для його послідовників не ясним світлом (pharos), а блукаючим вогником (ignis fatuus), який повів землеробство кружними шляхами. З цим блукаючим вогником наука і досі повинна вести боротьбу – настільки сильною стала омана, якій піддалися прихильники мінеральної теорії.

Фальшиве у своїй основі та сумне в своїх висновках вчення Лібіха нагадує теорії середньовічних проповідників, про яких згадує Букль в „Історії цивілізації Англії”. Проповідники ці учили, що Творець заповів мільйонам людей потрапити в пекло, і що ніяка спокута, ні пости, ні молитва не позбавлять таких людей від пекла. Забобонні слухачі піддавалися омані від таких похмурих проповідей; землероби ж наші ще досі тремтять перед привидом виснаження полів, на яке вказав їм Лібіх, і часто рятуються від сумної перспективи такими способами, які викликають банкрутство господаря перш, ніж настане банкрутство його землі. Рецепти обробітку та удобрення, після ретельного їх розгляду, вражають своєю нелогічністю та дорожнечею. На щастя, багато землеробів не знали про те, що таке „magister dixit”, і не припинили господарювати, але не за принципами Лібіха, а так, як господарювали їх предки. Тому що інакше господарювати та їсти хліб стало б долею виключно невеликої кількості людей, які б мали можливість запрягати 3 пари волів в німецький самохід, а землю посипати порошками.

Цивілізовані європейці не цікавляться тим, що робиться у варварів-слов’ян. Французи звикли, щоб ми запозичували у них освіту і щоб за патентом вченості приходили до них. Вони тієї думки, що, якщо щось не перейшло через Париж, то воно не може стати науковим досягненням людства. Однак, і цивілізовані французи могли б прийти до нас, щоб побачити хлібні злаки, які виросли більше 2-х метрів без добрив, а винятково завдячуючи новому методу обробітку! Варто поглянути і на ті хліби, в яких ховається вершник на коні, про які Дегерену і уві сні не марилося, і на ту рясну рослинність серед степів України, де рослини сходять та ростуть без дощу під час страшних посух, про які французи й гадки не мають. Варто побачити це все, щоб раз і назавжди відректися від старої системи обробітку, яка вже не одного землероба призвела до банкрутства. Слід зрозуміти, що весь цей баласт формул обробітку та рецептів удобрювання, давно вже став анахронізмом і що прибічники старої системи, псуючи землю своїм обробітком, намагаються свою помилку замаскувати добривами та вапнуванням. Чинять вони у даному випадку так, як лікар, який однією рукою дає отруту, іншою ж – протиотруту, стверджуючи при цьому, що вся ця операція корисна для його пацієнта. Слід припинити вірити в раціональність такого поводження з нашим ґрунтом, доступного виключно для тих багатіїв, які можуть запрягти 6 чи 8 волів в німецький самохід (якому Дегерен призначає місце біля обсмоленого списа диких народів) і почати отримувати користь без цих надзвичайних витрат із тих величезних запасів рослинного живлення, які можуть надати нам ґрунт та атмосфера. 

Створенням найбезглуздіших знарядь для сільського господарства відрізняються німці. Більше змісту у знаряддях англійців, американці ж, поруч із гарними речами, створюють знаряддя, яке є нічим іншим, як примхою.

Однак ми постійно купуємо німецькі вироби, ніби вважаючи за обов’язок збільшувати ті мільйони марок, які німці відводять на колонізацію нашого краю.

Характерним тут є підтримання нами німецьких заводів та наша віра у перевагу німецької „культури”. Ми забуваємо, що народ, який постійно всі сили направляв на пригноблення сусідів, слов’ян, спочатку під виглядом поширення християнства, тепер в ім’я „культури”, не може бути зразком для землеробів. Землеробські народи не пригноблюють сусідів і не йдуть в Китай та Париж за здобиччю. Німецький мілітаризм тим більше відразливий, що він маскується то поширенням християнства, то культурою. Відкритий розбій орд Атілли, Чингізхана чи Тамерлана викликає менше презирства. Соколи та орли, які вбивають вдень, не викликають такої відрази та презирства, як гієни та сови, які вбивають вночі.

У німців можна вчитися військовій організації, можна купувати у Круппа гармати, але даремно шукати там добрих землеробських знарядь, тому що легше дійти до Парижу та переробити там Кеніга на Кайзера, аніж раціонально збудувати землеробське знаряддя.

Ми, однак, як загіпнотизована поглядом змії білка, самі кидаємося у пащу «германізму», засліплені його воєнними здобутками, забуваючи, що війна та землеробство – дві різні речі і що саме швидкий розвиток мілітаризму в Німеччині слугує доказом нездатності цього народу до розумної, тихої та чесної землеробської праці. Хто вміє розумно та чесно працювати, той своїх ближніх не ображає.

Ми, однак, у своєму пригнобленні несемо тяжко зароблені гроші німцям за їх поганий товар, не думаючи навіть про можливість вирватися із цих пазурів. Так, наприклад, на конкурсах землеробських знарядь, які ми влаштовували останнім часом, фігурували виключно лише жалюгідні німецькі вироби; кращих англійських та американських знарядь не було зовсім. Здається, що нам лише потрібно знати, які із гнилих яблук смачніші, адже про хороші ми не можемо й мріяти. Німецькі фабрики надають нашим складам кращі умови кредитування та роблять більші поступки (з нашої кишені), тому то вони нас і наповнили своїм поганим товаром. Але часи зараз настільки важкі, що потрібно припинити цю забаву, яка неминуче приведе нас до розорення, - не кажучи вже про те, що заради тих мільйонів марок, за допомогою яких німці виживають нас у Познані, ми не повинні нічого в них купувати.
 

Цю та інші статті Ви можете знайти на сторінках журналу  "ORGANIC UA" 05-06 (08)' 2010

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Ваша адреса електронної пошти:
Коментар: