Північна Кенія бореться з голодом за допомогою західних донорів

Share on Facebook

 

Північно-східна Африка страждає від нищівних наслідків найгіршої за кілька десятків років посухи. Для фермерів падіння худоби, якій просто нема чого їсти та пити, означає втрату джерела існування.


кенія, голодЖителі селища Фунан-Кумбі у Північній Кенії не чекають, поки їх худоба помре. У рамках фінансованої Європейською комісією програми цю худобу забивають, після чого представники програми скуповують м'ясо за вищими ніж ринкові цінами та роздають найбільш потребуючим родинам у районі. Двадцять з тридцяти голів у господарстві Абдуба Ґуйо вже померли через посуху, сьогодні ж він продав дві кози.   

«Я подумав, що розумніше їх продати, ніж втратити через посуху», – каже фермер. 

Координатор програми Бенуа Коллін говорить, що фермери отримують гарні гроші за свою худобу.

«Відтак вони мають прибуток і можуть використати ці гроші, щоб привезти воду та купити харчі для своїх родин», – стверджує він.

У місцевості Кінісі за дві години від Фунан-Кумбі, де розташований спонсорований західними донорами диспансер, кількість дітей, які страждають від пов’язаних з недоїданням хвороб, вдвічі менша, ніж в інших районах, зачеплених голодом.  

«Кожні три місяці ми лікуємо дітей від глистів. Ми даємо їм вітамін А, у випадках діареї вони приймають добавки з цинком. Ми також рекомендуємо, щоб матері годували немовлят виключно грудним молоком. Ми заохочуємо їх приймати мікроелементи, надаємо гігієнічні послуги. Це все допомагає якось тримати ситуацію під контролем», – говорить медбрат клініки Адан Саке.

У деяких районах Північної Кенії громади борються між собою за ресурси виживання. Старшина Фунан-Кумбі Доату Елеа каже, що за посередництвом представників гуманітарної організації, його громада змогла домовитись з громадою Ґабра щодо спільного використання пасовищ, води та інших ресурсів.

«Всі просто втомились від війн, вони приносять лише страждання. Хоча ми воюємо, у нас багато спільного з цією громадою: у нас є спільні шлюби, ми усі живемо у віддаленому районі, релігія у нас єдина», – говорить старшина.

Так громади, по яких вдарила посуха, навчились виживати. Сусіди діляться ресурсами, фермери виганяють худобу на сотні кілометрів на північ у пошуках пасовищ, а у випадках крайньої необхідності їжа роздається порціонно. Координатор однієї з гуманітарних організацій Сафія Абді каже, що найбільш успішними є ті проекти, де західні донори підтримують ті способи подолання посухи, які громади вже використовують роками.

«Так, одні організації надають медичну допомогу, інші – скуповують худобу, а відтак годують населення м’ясом. У них постійно є баки з водою. Так що така готовність до найгірших ситуацій – це великий плюс для громади», – стверджує Сафія Абді.

Будучи готовою до найгіршого, громада таки сподівається, що незабаром прийдуть дощі, а з ними і довгоочікуване полегшення.

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Ваша адреса електронної пошти:
Коментар: